Правові засади випуску, обігу та використання подарункових сертифікатів

27.02.2014, 12:02

Вийшла стаття адвоката АО «Глобал Адвокат» Віталія Крупельницький на тему «Правові засади випуску, обігу та використання подарункових сертифікатів» в «Юридичній газеті», № 7 від 11.02.2014.

Розвиток маркетингу призводить до широкого поширення та вжитку торгівельними закладами подарункових сертифікатів. Турбота про клієнтів, комфорт та зручний спосіб здійснення дарунку близькій людині позиціонуються як ключові особливості сертифікатів. За аналізом умов продажу та використання подарункових сертифікатів вимушені констатувати, що «емітенти» таких документів наразі не володіють спільною правовою визначеністю у природі таких об’єктів цивільного обігу. Торгівельні заклади, як правило, обмежуються лише загальними правилами використання подарункових сертифікатів для споживачів. Ці правила не дають повного розуміння норм матеріального права, які потрібно застосовувати у таких правовідносинах.

Для концептуальної визначеності у засадах використання подарункових сертифікатів, спробуємо внести ясність у цивільно-правові характеристиці таких документів.
На початку розглянемо базове уявлення про функціонування системи обігу подарункових сертифікатів:
Етап І: торгівельний заклад виготовляє та випускає подарункові сертифікати з різною номінальною вартістю. Кожний сертифікат має власний номінал, як то: 100 грн., 500 грн., 1000 грн. та ін.
Етап ІІ: споживач придбає подарунковий сертифікат, сплачуючи його номінал. Надалі власник сертифікату, як правило, дарує його третім особам.
Етап ІІІ: фактичний утримувач подарункового сертифікату пред’являє його торгівельному закладу, який «емітував» такий документ, та в межах його номіналу набуває товари відповідного закладу.

У означених відносинах виникає багато правових питань, як то: чи є подарунковий сертифікат товаром, чи не виконує торгівельний заклад функції зберігача коштів, чи має нараховуватись процент за користування чужими грошовими коштами у випадку повернення сертифікату, чи не є подарунковий сертифікат платіжним засобом, чи потрібна згода на обіг подарункових сертифікатів тощо? Переконані, що ці та інші питання є актуальними для кожного правника, який у практиці є причетним до таких методів розвитку торгівлі.

Подарунковий сертифікат як документ, що підтверджує право вимоги

Розглядаючи наведені етапи обігу подарункових сертифікатів з огляду на характеристику звичаїв та умов їх використання, випливає висновок, що подарунковий сертифікат є документом, що підтверджує право вимоги його утримувача у наданні товару в межах номіналу такого сертифікату. Допускаючи та застосовуючи таке розуміння, всі етапи обігу подарункових сертифікатів є узгодженими із нормами цивільного законодавства та не суперечать їм.
Вбачаємо, що у системі обігу подарункових сертифікатів торгівельний заклад зобов’язується надати будь-який товар із свого асортименту в межах номіналу подарункового сертифікату будь-якому пред’явнику такого сертифікату, а пред’явник подарункового сертифікату має право вимоги у цьому. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі за текстом «ЦК України»), зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) [торгівельний заклад] зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно) [товар], а кредитор [утримувач сертифікату] має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Після оплати подарункового сертифікату торгівельний заклад є зобов’язаним у наданні товару в межах номіналу сертифікату, а покупець сертифікату має право вимагати, надати товар в межах сплачених коштів. Торгівельний заклад шляхом виготовлення та випуску подарункового сертифікату у цивільний обіг інтерполює право вимоги до власної особи в межах номіналу сертифікату.
За фактом оплати подарункового сертифікату та фактом його отримання покупцем відбувається укладення та виконання договору купівлі-продажу права вимоги. Операція з передачі права вимоги здійснюється шляхом передачі подарункового сертифікату, як документу, у власність покупця. Саме подарунковий сертифікат є висхідним доказом наявності у його утримувача права вимоги до торгівельного закладу. Так, згідно ч. 3 ст. 656 ЦК України: «предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом».
Надалі, первинні покупці подарункових сертифікатів здійснюють їх дарування на користь третіх осіб, які набувають право вимоги до торгівельного закладу через отримання сертифікату. У цих правовідносинах належить застосовувати п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, згідно норми якої кредитор [первісний покупець сертифікату] у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Зауважимо, що згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Оскільки первісна купівля-продаж подарункового сертифікату відбувається у письмовій формі, шляхом оформлення чеку (як правило), тоді за формальною вимогою цивільного законодавства, дарунок подарункового сертифікату має бути здійснено у письмовій формі, договором дарування. Зрозуміло, що у комерційній практиці торгівельними закладами не оцінюється легітимність набуття подарункових сертифікатів їх утримувачами в цьому.
Окремого погодження або згоди торгівельного закладу на передачу та можливий наступний обіг подарункових сертифікатів – не вимагається, оскільки згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України: «заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом».
Далі, утримувач сертифікату має право на його реалізацію у «емітента» та в межах номіналу. Тобто, утримувач має право отримати товари, вартість яких не перевищує суму коштів, яка була сплачена первинним утримувачем сертифікату в рахунок його набуття. У цьому етапі відбувається задоволення права вимоги утримувача сертифікату та припинення зобов’язання торгівельної мережі шляхом його виконання (ст. 599 ЦК України).
Але, як правило, утримувач сертифікату набуває товар на суму або меншу або більшу від його номіналу. У випадку, коли утримувач набуває товар не у повному розмірі номіналу сертифікату, виникає питання щодо решти невикористаних коштів, які було сплачено за сертифікат. Очевидно, що зобов’язання торгівельної мережі в межах невикористаних коштів не є виконаним. Тому, у публічних офертах та умовах обігу подарункових сертифікатів, суб’єкти господарювання передбачають умови про те, що у випадку набуття товарів не у повному розмірі сертифікату, сума коштів, яка не була використана за сертифікатом – поверненню не підлягає.
Застосування таких положень є допустимим та узгодженим із ч. 1 ст. 598 ЦК України, згідно якої «зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом». Відповідно, якщо торгівельною мережею було належно визначено умови про припинення зобов’язань закладу в частині не використаних коштів у публічній оферті, договорі або іншому правочині, який було акцептовано особою що придає подарунковий сертифікат, тоді зобов’язання у наданні товару, в межах не використаних коштів за сертифікатом, підлягають припиненню. Разом з тим, якщо означені положення не були прийняті утримувачем сертифікату, констатуємо, що торгівельна мережа не є звільненою у зобов’язаннях стосовно решти невикористаної суми у сертифікаті.
У випадку, якщо утримувач сертифікату бажає придбати товар, вартість якого є вищою від номіналу сертифікату, покупець є вільним у доплаті за вартість товару, яка є більшою від номіналу сертифікату.

Природа коштів за подарунковим сертифікатом

Важливим питанням є питання про правову природу коштів, які сплачує покупець в рахунок отримання сертифікату, оскільки обґрунтовано виникає питання про походження права вимоги: за яким саме товаром продавця було набуто утримувачем право вимоги (адже предмет договору – це є істотна умова)? Такі кошти не слід розглядати як завдаток чи аванс, оскільки «завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання», «якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом» (ч. 1 та ч. 2 ст. 570 ЦК України).
З наведених положень вбачається, що завдаток – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, а аванс є попередньою оплатою. Якщо задаток не може бути застосований до правовідносин з оплати сертифікату в силу предмету його регулювання, то аванс не допустимо використовувати з огляду на те, що його природа вказує на часткову оплату товару.
Відтак, допустимо визначати корпускулярну правову природу коштів, що сплачуються за сертифікат як:
(І) оплата вартості права вимоги (оплата сертифікату як товару) та
(ІІ) сплата вартості конкретної речі, що пропонується до продажу у торгівельній мережі, без погодження її асортименту.
Можливість оплати вартості речі та наступного погодження асортименту (конкретного предмету договору) допускається в силу положень ч. 2 ст. 671 ЦК України: «якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором […]».
Оскільки право вимоги є товаром, який передається покупцю у сертифікаті, то продавець не виконує функцій зі зберігання чи обліку коштів, які надходять в рахунок оплати за сертифікат, не повинен сплачувати процент за користування чужими коштами, у випадку повернення сертифікату покупцем, а сертифікат може бути використано як об’єкт цивільного обігу між різними утримувачами.

Компанії, що «емітують» подарункові сертифікати

Зауважимо, що подальшого поширення набувають компанії, які вибудовують свою діяльність виключно на реалізації подарункових сертифікатах. Такі суб’єкти пропонують до продажу сертифікат, за яким їх утримувач має право обрати послугу або товар у мережі партнерів таких компаній. Для такої діяльності, компанії укладають договори про надання послуг або купівлі-продажу товарів. На підставі таких правочинів, відбувається оплата вартості послуг або товарів від імені компаній на користь партнерів, але послуги не споживаються, а товар – не передається. Відповідно, компанії набувають по відношенню до партнера право вимоги у споживанні послуги/отриманні товару. Такі права вимоги акумулюється в компанії за різними правочинами. Надалі компанія емітує власні сертифікати, які підтверджують право вимоги безпосередньо до компанії-емітента, а коли утримувач сертифікату обирає конкретного партнера, у якого він бажає використати сертифікат, відбувається погодження асортименту права вимоги та передача права вимоги за сертифікатом його утримувачу, відносно конкретного партнера.

Замість висновків

При написанні статті автор ставив за мету дослідити правові механізми використання подарункових сертифікатів, оскільки дійсний аналіз умов їх обігу у різних «емітентів» не надав правової визначеності у цьому питанні. Сподіваємось, що наведена стаття допоможе у професійній роботі торгівельних закладів, компаній, що розвивають ринок послуг.

Примітка: до теми статті відноситься також питання практики роботи рітейлів, у яких покупцям товарів пропонується замість отримання решти за придбаний товар в копійках, зарахувати їх на рахунок картки, який використовується у конкретній мережі. Переконані, що такі операції необхідно розглядати як сплата покупцем вартості товару з погодженням асортименту у майбутньому, оскільки кожен покупець може розрахуватись з коштів, які обліковуються на картці конкретної торгівельної мережі. Зауважимо, що у правилах використання карток торгівельних мереж цього прямо не передбачено.

Віталій Крупельницький,
адвокат, АО «Глобал Адвокат»
Аудиторсько-консалтингова
Корпорація «Глобал Консалтинг»