Детермінанти права використання комерційного найменування

19.12.2012, 14:12

Комерційне найменування є одним із основних засобів ідентифікації суб’єктів господарювання та результатів їх підприємницької діяльності. У судовій практиці поширені спори, що виникають з підстав незаконного використання комерційного найменування. Недостатність правового регулювання, а радше невизначеність у практичному застосуванні правових норм, подекуди призводить до порушення принципу всебічності та повноти розгляду судових спорів. З метою визначення векторів доказування, забезпечення належного розгляду судових спорів вважаємо за необхідне дослідити підстави та умови виникнення комерційного найменування як окремого об’єкта права інтелектуальної власності та наступного його застосування.

Законодавство України визначає генезис комерційного найменування від найменування суб’єкта господарювання. Відповідно, комерційне найменування є похідним об’єктом від первинного об’єкту – найменування господарюючого суб’єкта. До суб’єктного складу володільців майнових прав на комерційне найменування входять юридичні особи, що є підприємницькими товариствами, та фізичні особи, які провадять підприємницьку діяльність.

Стаття 90 Цивільного кодексу України (надалі за текстом «ЦК України») визначає принцип автономії волі у набутті майнових прав на комерційне найменування, а саме: «юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування». Аналогічні положення щодо набуття майнових прав на даний об’єкт фізичними особами-підприємцями містяться у нормах ч. 1 ст. 159 Господарського кодексу України.

Відтак, суб’єкти підприємницької діяльності, призумовано не є власниками комерційного найменування, тобто, юридичний факт реєстрації підприємницької діяльності під відповідним найменуванням (назвою) не є достатньою підставою для визнання за відповідним суб’єктом, прав інтелектуальної власності на таке найменування (назву), як на комерційне найменування.

Розглянемо підстави виникнення прав на комерційне найменування за законодавством України. Так, у відповідності до ч. 2 ст. 489 ЦК України право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Основне питання полягає у тому, що належить визначати як використання комерційного найменування, в залежності від факту якого виникають права інтелектуальної власності на даний об’єкт. Тобто, які форми та способи використання комерційного найменування є необхідними та достатніми для виникнення прав інтелектуальної власності на даний об’єкт.

Ремарка: Примітно, що у відношенні знаків для товарів і послуг Законодавець визначив положення, які слід визнавати як «використання» торгових марок (ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р. № 3689- XII), а у відношенні до комерційного найменування таких положень законом не передбачено. Мета даної статті не знаходиться в площині синтезу правових характеристик комерційного найменування та знаків для товарів і послуг і застосування до таких об’єктів аналогії закону, аналогії права (таке дослідження неодмінно здійснюватиметься автором).

Перше, необхідно визначитись із поняттям «використання». За тлумачним словником Даля В.І. використання – є «застосування будь-чого». З моменту набуття підприємницькою організацією прав юридичної особи, або з моменту реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи такі суб’єкти використовують власне найменування у діловій документації, обов’язковій фінансовій та податковій звітності, тощо. Використання найменування є обов’язком господарюючих суб’єктів для власної ідентифікації у цивільних, адміністративних та інших правовідносинах. Відповідно, у таких правовідносинах суб’єкти господарювання використовують власне найменування, а не комерційне найменування, якщо таке використання здійснено без прямої мети отримання прибутку.

Частина 3 ст. 159 ГК України вказує сектор використання комерційного найменування. Так, згідно означеної статті правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. Отже, господарський обіг, як окрема правова категорія, є основною передумовою для використання комерційного найменування, а відповідно, і виникнення майнових прав на даний об’єкт. Фактично, господарський обіг необхідно обумовлює межі першого та наступних використань комерційного найменування.

Юридична наука визначає господарський (цивільний) обіг як сукупність правовідношень, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, фінансових засобів на території країни та за її межами [Большая юридическая энциклопедия: Гражданский оборот, С. 1. Большая юридическая энциклопедия, С. 1227 (ср. Юридическая энциклопедия, С. 147-148)]. При цьому, проект Закону України «Про особливості введення в цивільний оборот об’єктів права інтелектуальної власності, створених з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів, спеціальних та державних фондів цільового призначення» визначає цивільний оборот як суспільно-правові відносини економічного характеру, які полягають в наданні майна та майнових прав однією особою (юридична, фізична або держава) іншій на основі укладених договорів між ними або в силу інших юридичних підстав.

Далі, цивіліст пан Полуяхтов І.А. за аналізом юридичної літератури та наукової думки визначає цивільний оборот як юридичну форму економічного обороту, що відображає процес переходу суб’єктивних майнових прав учасників цивільних правовідносин, заснований на здійсненні причинно-обумовлених розпорядчих юридичних дій, а у застосуванні до речових договорів – розпорядчих односторонніх правочинів. Змістом цивільного обороту є перехід суб’єктивних майнових прав від одного суб’єкта до іншого.

Крім того, якщо Законодавець визначив у назві досліджуваного об’єкта термін «комерційне», тоді вбачаємо необхідним у підставах виникнення майнових прав на комерційне найменування визнати використання найменування, саме у комерційної діяльності. Разом з тим, предмет господарського обігу, зокрема, становить комерційна діяльність. У законодавстві не передбачено визначення поняття комерційної діяльності. Етимологія слова «комерційне» вказує, що предметом застосування комерційного найменування є мета отримання прибутку. Так, економічний словник визначає, що комерція (з лат. commercium – торгівля) – підприємницька діяльність: торгівля та торгово-посередницька діяльність, участь у продажу або сприяння продажу товарів, робіт, послуг.

З огляду на викладене, комерційне найменування належить до використання з метою переходу суб’єктивних майнових прав на товари, результати робіт та послуг від одного суб’єкта до іншого. Відповідно, з моменту першого такого використання і виникають права інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Для аналізу змісту використання найменування розподілимо застосування даного об’єкту за певними групами та підгрупами суспільних відносин. Застосування найменування може здійснюватись:

(І) первинними суб’єктом майнових прав на найменування – юридична особа або фізична особа-підприємець, що утворились під таким найменуванням;

(ІІ) третіми особами – суб’єкти публічного та приватного права.

Серед застосування найменування первинними суб’єктами майнових прав (І) виділимо наступні підгрупи такого використання:

а) Локальний рівень:

  • використання найменування на внутрішньо-локальному рівні суб’єкта: застосування у документах фінансово-господарського та податкового обліку, документах, що визначають господарську діяльність підприємства за правовідносинами, предметом та межі яких є виробнича діяльність.
  • використання найменування на приватно-публічному (приватно-адміністративному) рівні суб’єкта: застосування у документах обов’язкової фінансової та податкової звітності, документах, що належать до подання органам державної влади та місцевого самоврядування;
  • використання найменування на підприємницькому рівні: застосування у рекламі, офертах, правочинах, у актах, що підтверджують виконання зобов’язання із суб’єктами господарювання та споживачами, використання на товарах та під час надання послуг, виконання робіт, передачі їх результатів.
  • використання найменування на зовнішньо-локальному рівні: застосування у корпоративних правовідносинах (в установчих документах, правочинах учасників юридичної особи), у трудових правовідносинах та тісно пов’язаних із ними суспільних відносинах (трудові договори, заяви та клопотання працівників, колективні договори, тощо).

б) Загальний рівень:

  • використання найменування на загальному рівні: застосування у правовідносинах із іншими суб’єктами права, зміст яких не складає вищеозначені підгрупи, зокрема, у листуванні, виконанні соціальних функцій та зобов’язань, тощо.

Серед застосування найменування суб’єкта господарювання третіми особами (ІІ), виділимо наступні підгрупи використання:

а) Загальний рівень:

  • використання, що ідентифікує найменування первинного суб’єкта господарювання: застосування найменування у суспільних відносинах, для означення такого первинного суб’єкта. Третя особа, що використовує найменування первинного суб’єкта в такий спосіб не ідентифікує себе під таким найменуванням (допустиме легітимне використання).
  • використання, що ідентифікує (1) найменування первинного суб’єкта господарювання та (2) товари, роботи, послуги первинного суб’єкта, які пропонуються до реалізації та/або реалізуються третьою особою: застосування із зазначенням прямого зв’язку між первинним суб’єктом господарювання та відповідним товаром, результатом робіт, послуг, що реалізує (реалізував) такий суб’єкт. Наступний обіг товарів та результатів робіт, послуг від третьої особи до інших осіб із зазначенням найменування первинного суб’єкта господарювання у відношенні до товарів, результатів робіт, послуг, що їх реалізував (допустиме легітимне використання).
  • використання найменування, що не ідентифікує первинного суб’єкта господарювання та товарів, робіт, послуг, що пропонуються до реалізації та/або реалізуються третіми особами: застосування товарів та результатів робіт, послуг із зазначенням третьою особою власного найменування у якості найменування первинного суб’єкта господарювання та/або зазначення найменування первинного суб’єкта господарювання до товарів, результатів робіт, послуг, які пропонуються до реалізації та/або реалізуються третьою особою (може бути допустимо як легітимним, так і нелегітимне використанням).
  • використання найменування суб’єкта господарювання для власної ідентифікації третьою особою: застосування найменування первинного суб’єкта господарювання, що призводить до неможливості у фактичні ідентифікації третьої особи (нелегітимне використання).

b) Локальний рівень – за пропонованою класифікацією та метою статті не вбачаємо за необхідне аналізувати.

Як випливає із аналізу підгруп використання найменування первинним суб’єктом майнових прав (І), для утворення комерційного найменування такому суб’єкту належить використати власне найменування на підприємницькому рівні у відповідних формах, визначених для такої підгрупи.

Перше використання комерційного найменування у підприємницькій підгрупі може полягати у інформуванні третіх осіб про найменування суб’єкта підприємницької діяльності з метою набуття або реалізації майнових прав на товари, роботи, послуги та/або фактична реалізація або набуття таких прав суб’єктом підприємницької діяльності від власного найменування.

Як було зазначено вище, змістом цивільного обігу є перехід речей та інших об’єктів матеріального світу. Відповідно, під першим використанням комерційного найменування допустимо та слід розуміти інформування третіх осіб про найменування суб’єкта підприємницької діяльності з метою набуття або реалізації майнових прав на товари, роботи, послуги та/або фактична реалізація або набуття таких прав суб’єктом підприємницької діяльності від власного найменування на підприємницькому рівні.

Перше використання комерційного найменування підприємницьким суб’єктом на підприємницькому рівні може достатньо визначатись:

1)     Повідомленням іншого суб’єкта про мету у набутті або реалізації майнових прав на товари, роботи, послуги із застосуванням власного найменування;

2)     Укладенням двохсторонніх правочинів або вчиненням односторонніх правочинів з метою набуття або реалізації майнових прав на товари, роботи, послуги із застосуванням власного найменування;

3)     Набуттям або реалізацією майнових прав на товари, роботи, послуги із застосуванням власного найменування.

Відповідно, право на комерційне найменування виникає внаслідок дії суб’єкта господарювання у цивільному обігу. Суб’єкт господарювання не набуває майнових прав на комерційне найменування, якщо найменування, під яким його було утворено, використано третіми особами як у цивільному обігу, так і в інших цивільних правовідносинах. Суб’єкт господарювання не набуває майнових прав на комерційне найменування при використання найменування не на підприємницькому рівні.

Отже, при розгляді правових питань застосування комерційного найменування необхідно з’ясувати, чи є підприємницький суб’єкт власником комерційного найменування, а в залежності від обставин справи – дату виникнення права інтелектуальної власності на комерційне найменування, дату застосування найменування, під яким було утворено особу у цивільному обігу. Автор статті усвідомлює істотну об’ємність порушеної тематики, визнає необхідність наступної деталізованої праці та відповідально сподівається, що означені у цій статті доводи допоможуть у роботі правників.

Віталій Крупельницький,

старший юрист, адвокат АО «Глобал Адвокат» 

Корпорації «Глобал Консалтинг»