Вышла статья юриста АО «Глобал Адвокат» Ксении Коваль на тему «Проблемные вопросы расчетов и обращения наличных средств» в «Юрист и Закон», №11 от 20.03.2014. Публикуется на языке оригинала.Як відомо, 6 червня 2013 року Правлінням Національного Банку України (надалі по тексту — НБУ) було ухвалено Постанову № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» (надалі по тексту – Постанова), якою було запроваджено досить важливі зміни та обмеження у сфері готівкових розрахунків.
Так, абз.1 п.1 Постанови запроваджено граничну суму розрахунків готівкою фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) у розмірі 150 000 (сто п’ятдесят тисяч) гривень».
Аналізуючи буквальний зміст даного пункту Постанови стає цілком очевидним те, що обмеження готівкових розрахунків встановлені НБУ стосуються лише чітко визначених відносин між фізичною особо та підприємством (підприємцем) в сфері надання послуг або ж продажу товарів та жодним чином не зачіпають інші відносини не пов’язаних з реалізацією продукції, наданням послуг або виконанням робіт.
Зокрема, аналогічної думки дотримуються й органи Міністерства доходів і зборів України. Так, у своєму листі від 11.09.2013 року (База податкових знань, розділ 109, http://minrd.gov.ua/ebpz/109—poryadok-zastosuvannya-reestratoriv-/109-13-granichna-suma-rozrahunkiv-ta-ii-ob/6335.html), Державна податкова служба України вказала не те, що
«… обмеження щодо граничної суми розрахунків, встановлене у розмірі 150 000 грн., не поширюється на розрахунки суб′єктів господарювання з фізичними особами, які не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг)».
У зв′язку з цим варто наголосити на тому, що згідно з п. п. 191.3 п.191.1. ст. 19 і п. п. 20.1.29 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) здійснюють органи Міністерства доходів і зборів України.
Так, порушення порядку проведення готівкових розрахунків та перевищення граничних сум розрахунків готівкою призводить до накладення штрафів на винних осіб.
Отже, все нібито цілком зрозуміло. Є чітко визначенні Постановою НБУ правила проведення готівкових розрахунків між фізичними особами та суб’єктами господарювання та є міри відповідальності, встановлені органами Міністерства доходів і зборів України з порушення цих правил.
Однак, у своєму листі від 24 січня 2014 року №11-116/3159 НБУ надав додаткові роз’яснення до своєї Постанови щодо обмеження готівкових розрахунків, які внесли деяку невизначеність в порядок реалізації Постанови, а саме абз.1. п.1.
Так, згідно з вказаним Роз’ясненням,
«Вимоги щодо обмеження готівкових розрахунків фізичної особи з підприємством (підприємцем), установлені п.1 Постанови № 210 та п. 2.3. глави 2 Положення № 637, стосується розрахунків за правочинами, предметом яких є будь-які матеріальні та нематеріальні блага, які можуть бути оцінені в грошовій формі, у тому числі розрахунків за договорами, пов’язаними з корпоративним правами, наданням чи поверненням позики, виплатою неустойки».
Як вбачається з даного Роз’яснення, НБУ не прив’язує обмеження готівкових розрахунків між фізичними особами і суб’єктами господарювання лише до відносини пов’язаних з реалізацією продукції, а поширює й на інші відносини, предметом яких є матеріальні і нематеріальні блага, які можуть бути оцінені в грошовій формі, як-то договір позики, наприклад.
Проте зазначена позиція НБУ прямо суперечить позиції органів Міністерства доходів і зборів, про яку йшлось на початку статті.
Більше того, на наше переконання, в даних Роз’ясненнях НБУ суперечить власній Постанові, зокрема абз.1 п.1, який абсолютно чітко та однозначно визначає сферу відносин між фізичними особами та суб’єктами господарювання, на які поширюється обмеження готівкових розрахунків, встановлені Постановою.
Про деяку неоднозначність та розпливчастість позиції НБУ, викладену в Роз’ясненнях, також свідчать приписи «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (надалі по тексту — Положення), який дає чітке визначення терміну «готівкові розрахунки».
Так, відповідно до п. 1.2. Положення, готівкові розрахунки – це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Таким чином. п.1.2. Положення визначає, що поняття готівкових розрахунків включає в себе розрахунки за отриманні/наданні товари, роботи, послуги, так і ті, які не пов’язані з вказаними операціями.
Однак, повертаючись до абз.1 п.1. Постанови, ми бачимо, що, встановлюючи обмеження готівкових розрахунків між фізичною особою та суб’єктами господарювання, НБУ мав на увазі лише ті, що пов’язані з реалізацією продукції.
Таким чином, постає питання: «Чим же тоді керуватись при проведення готівкових розрахунків за договором, не пов’язаним з реалізацією продукції, наданням послуг або ж виконанням робіт?» Адже, контроль за дотриманням та виконанням положень Постанови НБУ здійснюють саме податкові органи, які, як ми бачимо, мають власний погляд щодо обмежень встановлених НБУ, який кардинально відрізняється від позиції останнього.
Зокрема, у листі Державної податкової служби № 16331/7/99-99-22-01-03-17/1008 вказується, що «…під час перевірки підприємства (підприємця) аналізуються записи в касовій книзі, книзі обліку придбаних товарів (виконаних робіт, наданих послуг), дані касових ордерів, звітних підзвітних осіб та інших підтвердних документів.
Порушення встановлених обмежень на здійснення готівкових розрахунків виявляються шляхом порівняння фактичних витрат готівки платників готівкових коштів за придбані товари (виконані роботи, послуги) за конкретним розрахунком, що підтверджено відповідними обгрунтувальними документами з чинними обмеженнями».
Відтак, предметом перевірки податковими органами факту дотриманням суб’єктами господарювання встановлених НБУ обмежень готівкових розрахунків з фізичними особами є виключно ті розрахунки, які безпосередньо пов’язані з реалізацією продукції.
Таким чином, на наш погляд, є цілком очевидним те, що позиція органів Міністерства доходів і зборів України є цілком правомірною та узгоджується як з Постановою НБУ № 210 (в частині абз. 1 п.1), так і з Положенням НБУ № 637. Більше того, як свідчить практика, роз’яснення саме податкових органів застосовуються у діяльності суб’єктів господарювання.
З цього випливає лише один висновок про те, що з метою уникнення розбіжностей у застосуванні положень Постанови, які регулюють порядок розрахунків між фізичними особами та суб’єктами господарювання, а відтак й запобігання можливого безпідставного притягнення останніх до відповідальності, НБУ слід переглянути свою позицію у вже згаданих Роз’ясненнях задля вироблення єдиного та однозначного підходу до порядку реалізації абз.1 п.1. Постанови.Ксения Коваль,
юрист АО «Глобал Адвокат»
(Аудиторско-консалтинговая
Корпорация «Глобал Консалтинг»)Проблемные вопросы расчетов и обращения наличных средств
Вышла статья юриста АО «Глобал Адвокат» Ксении Коваль на тему «Проблемные вопросы расчетов и обращения наличных средств» в «Юрист и Закон», №11 от 20.03.2014. Публикуется на языке оригинала.Як відомо, 6 червня 2013 року Правлінням Національного Банку України (надалі по тексту — НБУ) було ухвалено Постанову № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» (надалі по тексту – Постанова), якою було запроваджено досить важливі зміни та обмеження у сфері готівкових розрахунків.
Так, абз.1 п.1 Постанови запроваджено граничну суму розрахунків готівкою фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) у розмірі 150 000 (сто п’ятдесят тисяч) гривень».
Аналізуючи буквальний зміст даного пункту Постанови стає цілком очевидним те, що обмеження готівкових розрахунків встановлені НБУ стосуються лише чітко визначених відносин між фізичною особо та підприємством (підприємцем) в сфері надання послуг або ж продажу товарів та жодним чином не зачіпають інші відносини не пов’язаних з реалізацією продукції, наданням послуг або виконанням робіт.
Зокрема, аналогічної думки дотримуються й органи Міністерства доходів і зборів України. Так, у своєму листі від 11.09.2013 року (База податкових знань, розділ 109, http://minrd.gov.ua/ebpz/109—poryadok-zastosuvannya-reestratoriv-/109-13-granichna-suma-rozrahunkiv-ta-ii-ob/6335.html), Державна податкова служба України вказала не те, що
«… обмеження щодо граничної суми розрахунків, встановлене у розмірі 150 000 грн., не поширюється на розрахунки суб′єктів господарювання з фізичними особами, які не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг)».
У зв′язку з цим варто наголосити на тому, що згідно з п. п. 191.3 п.191.1. ст. 19 і п. п. 20.1.29 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) здійснюють органи Міністерства доходів і зборів України.
Так, порушення порядку проведення готівкових розрахунків та перевищення граничних сум розрахунків готівкою призводить до накладення штрафів на винних осіб.
Отже, все нібито цілком зрозуміло. Є чітко визначенні Постановою НБУ правила проведення готівкових розрахунків між фізичними особами та суб’єктами господарювання та є міри відповідальності, встановлені органами Міністерства доходів і зборів України з порушення цих правил.
Однак, у своєму листі від 24 січня 2014 року №11-116/3159 НБУ надав додаткові роз’яснення до своєї Постанови щодо обмеження готівкових розрахунків, які внесли деяку невизначеність в порядок реалізації Постанови, а саме абз.1. п.1.
Так, згідно з вказаним Роз’ясненням,
«Вимоги щодо обмеження готівкових розрахунків фізичної особи з підприємством (підприємцем), установлені п.1 Постанови № 210 та п. 2.3. глави 2 Положення № 637, стосується розрахунків за правочинами, предметом яких є будь-які матеріальні та нематеріальні блага, які можуть бути оцінені в грошовій формі, у тому числі розрахунків за договорами, пов’язаними з корпоративним правами, наданням чи поверненням позики, виплатою неустойки».
Як вбачається з даного Роз’яснення, НБУ не прив’язує обмеження готівкових розрахунків між фізичними особами і суб’єктами господарювання лише до відносини пов’язаних з реалізацією продукції, а поширює й на інші відносини, предметом яких є матеріальні і нематеріальні блага, які можуть бути оцінені в грошовій формі, як-то договір позики, наприклад.
Проте зазначена позиція НБУ прямо суперечить позиції органів Міністерства доходів і зборів, про яку йшлось на початку статті.
Більше того, на наше переконання, в даних Роз’ясненнях НБУ суперечить власній Постанові, зокрема абз.1 п.1, який абсолютно чітко та однозначно визначає сферу відносин між фізичними особами та суб’єктами господарювання, на які поширюється обмеження готівкових розрахунків, встановлені Постановою.
Про деяку неоднозначність та розпливчастість позиції НБУ, викладену в Роз’ясненнях, також свідчать приписи «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (надалі по тексту — Положення), який дає чітке визначення терміну «готівкові розрахунки».
Так, відповідно до п. 1.2. Положення, готівкові розрахунки – це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Таким чином. п.1.2. Положення визначає, що поняття готівкових розрахунків включає в себе розрахунки за отриманні/наданні товари, роботи, послуги, так і ті, які не пов’язані з вказаними операціями.
Однак, повертаючись до абз.1 п.1. Постанови, ми бачимо, що, встановлюючи обмеження готівкових розрахунків між фізичною особою та суб’єктами господарювання, НБУ мав на увазі лише ті, що пов’язані з реалізацією продукції.
Таким чином, постає питання: «Чим же тоді керуватись при проведення готівкових розрахунків за договором, не пов’язаним з реалізацією продукції, наданням послуг або ж виконанням робіт?» Адже, контроль за дотриманням та виконанням положень Постанови НБУ здійснюють саме податкові органи, які, як ми бачимо, мають власний погляд щодо обмежень встановлених НБУ, який кардинально відрізняється від позиції останнього.
Зокрема, у листі Державної податкової служби № 16331/7/99-99-22-01-03-17/1008 вказується, що «…під час перевірки підприємства (підприємця) аналізуються записи в касовій книзі, книзі обліку придбаних товарів (виконаних робіт, наданих послуг), дані касових ордерів, звітних підзвітних осіб та інших підтвердних документів.
Порушення встановлених обмежень на здійснення готівкових розрахунків виявляються шляхом порівняння фактичних витрат готівки платників готівкових коштів за придбані товари (виконані роботи, послуги) за конкретним розрахунком, що підтверджено відповідними обгрунтувальними документами з чинними обмеженнями».
Відтак, предметом перевірки податковими органами факту дотриманням суб’єктами господарювання встановлених НБУ обмежень готівкових розрахунків з фізичними особами є виключно ті розрахунки, які безпосередньо пов’язані з реалізацією продукції.
Таким чином, на наш погляд, є цілком очевидним те, що позиція органів Міністерства доходів і зборів України є цілком правомірною та узгоджується як з Постановою НБУ № 210 (в частині абз. 1 п.1), так і з Положенням НБУ № 637. Більше того, як свідчить практика, роз’яснення саме податкових органів застосовуються у діяльності суб’єктів господарювання.
З цього випливає лише один висновок про те, що з метою уникнення розбіжностей у застосуванні положень Постанови, які регулюють порядок розрахунків між фізичними особами та суб’єктами господарювання, а відтак й запобігання можливого безпідставного притягнення останніх до відповідальності, НБУ слід переглянути свою позицію у вже згаданих Роз’ясненнях задля вироблення єдиного та однозначного підходу до порядку реалізації абз.1 п.1. Постанови.Ксения Коваль,
юрист АО «Глобал Адвокат»
(Аудиторско-консалтинговая
Корпорация «Глобал Консалтинг»)