Напередодні Дня юриста хочемо привітати усіх фахівців юридичної галузі: прокурорів, суддів, адвокатів, слідчих, нотаріусів, юрисконсультів та побажати натхнення у вдосконаленні фахових навичок, покращенні знань та вмінь. 

Пропонуємо Вашій увазі цікавий історично-юридичний нарис, присвячений суддівській кар’єрі нашого видатного земляка

 

Харківський академічний драматичний театр, який аж із 1949 року звався іменем Олександра Пушкіна, а також  багато років Харківським російським драматичним театром, вирішив остаточно перейменуватись та стати театром імені Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка та, відповідно,  переформатуватись. Раніше це був, власне, такий собі оплот російської культури на території українського міста, в якому ставили переважно російські твори, трохи розбавлені Західноєвропейською класикою.  Від самого початку його існування і до 2021 року, а згідно інформації, розміщеної на сайті цього культурного закладу, він існує із 1900-х років, в його репертуарі було лише дві українських п’єси.

Наразі за сприянням Українського культурного фонду він перетворюється на сучасний центр української культури. Програма перетворення включає також зміну інтер’єрів та фасаду будівлі театру.

Процеси, які відбуваються у театральному закладі, відносяться до дерусифікації, яка отримала своє законодавче закріплення у липні 2023 року із набранням чинності Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізації топонімії». Вперше на законодавчому рівні було впроваджено засудження російської імперської політики та її символів та набули закріплення такі терміни, як: «російська імперська політика», «пропаганда російської імперської політики», «русифікація».

В законі визначено, що глорифікація російської імперської політики відбувалась на теренах України, крім іншого, шляхом встановлення пам’ятників літературним діячам, які виправдовували російську імперську агресію, або сприяли пануванню на українських землях російської мови та культури, витіснення з ужитку української мови, звуження українського культурного та інформаційного простору. Цій пропаганді російської культури широко сприяли російські драматичні театри, такі, як харківський, або трагічно звісний, маріупольській.

В рамках переформатування харківського театру драматург Дмитро Терновий наразі працює над п’єсою, яка присвячена видатному харків’янину, Григорію Федоровичу Квітці-Основ’яненку. Цікавого та насиченого життя його вистачило б на цілий  роман. На захопливий костюмний серіал.

 

Батько української прози був видатною та багатогранною особистістю. Прикро, що ім’ям людини, яка зробила так багато для Харкова, названо лише тиху та не надто довгу вулицю, а не серйозний проспект. Кожен харків’янин знає, де раніше знаходилось погруддя Пушкіна і далеко не кожен знає, де встановлено пам’ятник Григорію Федоровичу Квітці-Основ’яненко.  І так гірко, не справедливо та не порядно по відношенню до його пам’яті, що театр буде названо іменем людини, яка стільки зробила для становлення та розвитку драматургії та театральної діяльності в Харкові, лише в наші страшні часи.

Григорій Федорович Квітка (за псевдонімом Грицько Основ’яненко) прожив не досить довге (він помер у віці 64-х років), але таке насичене різноманітними видами діяльності, цікаве життя. Він грав на багатьох музичних інструментах, мав чудові акторські здібності. Встиг побувати і ченцем, і військовим; драматургом і режисером, директором та засновником театру; повітовим предводителем дворянства, членом товариства наук при Харківському університеті;  засновником інституту  шляхетних панночок, Благодійного товариства, Харківської губернської публічної бібліотеки, літературних видань  («Украинский вестник», «Українська зірка», «Молодик»); совісним суддею і головою Харківської палати кримінального суду.

Юридичної освіти наш видатний земляк не мав. Здобув домашню та навчався в Курязькій монастирській школі. Але стосовно того, наскільки мудрою, освіченою та обдарованою людиною він був, можна судити з його творів.

Насправді, в часи юнацьких років письменника та драматурга в Україні існував лише Львівський університет. Харківський університет буде відкрито тільки у 1805 році, до заснування якого була причетна, в тому числі, і родина Квіток.

Протягом десяти років, із 1830 по 1840, Григорій Федорович Квітка був совісним суддею. Совісні суди були започатковані в Україні із 1780 року. Тобто через пару років після народження письменника.

До складу совісного суду входили судді і шестеро засідателів. Яких обирали по двоє від кожного стану (дворянського, міського й сільського) строком на три роки. Склад суду затверджував губернатор або намісник.

Совісні суди розглядали земельно-майнові суперечки, сімейні сварки, злочини малолітніх, душевнохворих. До компетенції суду належали також справи про чаклунство, бродяжництво, образу батьків дітьми. У цивільних справах суди виконували функцію примирення сторін за допомогою посередників, яких призначали сторони спору.

Інститут примирення сторін в сучасній України було впроваджено судовою реформою із прийняттям нових, зроблених за одним зразком, процесуальних кодексів (господарського, цивільного, кодексу адміністративного судочинства), які набули чинності у грудні 2017 року. Дещо згодом, у 2021 році, з’явився Закон України «Про медіацію».

Процедура примирення, яка здійснюється згідно процесуального права, має назву «врегулювання спору за участі судді». Вона може бути застосована до початку розгляду справи по суті, із відкриттям якої судове провадження у справі зупиняється.

Примирення здійснюється шляхом відкритих та закритих нарад. У відкритих приймають участь усі сторони,  закриті проводяться за участю однієї сторони, її представників та судді. Суддя в цій процедурі стає поводирем сторін на шляху мирного врегулювання спору, бо з моменту вступу судового рішення у законну силу, воно стає виконавчим документом, який за відсутністю факту добровільного виконання стороною, що програла судовий спір, передається до примусового виконання приватній чи державній виконавчій службі. Сучасна процедура врегулювання спору за участю судді  припиняється поновленням судового провадження; затвердженням мирової угоди; залишенням позовної заяви без розгляду за відповідною заявою позивача; закриттям провадження у справі за заявою позивача про відмову від позову; або ухвалюється рішення про задоволення позову, якщо внаслідок процедури відповідач подасть заяву про визнання позову.

В часи Григорія Федоровича  до примирення залучались представники громадськості, родини сторони, служителі церкви. Тобто, за своєю суттю це була інституція, яка в межах цивільних справ реалізовувала тогочасну медіацію. У наші часи за Законом України «Про медіацію» результат медіації закріплюється в письмовій угоді.

Джерелами права, як процесуального, так і матеріального,  які застосовував совісний суд, були акти, затверджені Російськими імператрицями: Катериною другою та Єлизаветою Петрівною. Остання підписала та впровадила  «Права, за якими судиться малоросійський народ». Це була велика, в декілька томів збірка кодифікованих законів, які були створені та складені  представниками української шляхти, верхівкою козацької старшини, вищим духівництвом України. Результат їх 15-річної праці було завершено до 1743 року. Застосовувались також укази Сенату.

Вирок і рішення совісного суду направлялись до нижчого земського суду або городничому, а в кримінальних справах – губернатору.

Рішення в майнових справах не мали законної сили, якщо добровільна згода фігурантів не досягалась, позов передавали в суд загальної юрисдикції. Оскаржували рішення у Вищому совісному суді, а з 1830 року – у сенаті.

 

У 1840 році Григорій Федорович очолив Харківську палату карного суду.

Це була апеляційна інстанція до земського суду.  Розглядались справи про вбивства, зґвалтування, пограбування, побиття і образи. Крім того, посадові злочини.    Управління Палатою здійснювалося Сенатом та Міністерством юстиції через укази та циркуляри. Рішення палати карного суду схвалював генерал-губернатор.

Власне Харківська судова палата була першою в українських губерніях. Голову палати карного суду призначав імператор. Також до складу палати входили 2 радники та асесори, які призначались Правительствуючим Сенатом. Адвокатура в розглядах судових справ, в тому числі карних, в часи Григорія Федоровича не передбачалась.

Суддівська «кар’єра» митця тривала близько 13 років. Керманичем Харківської палати карного суду він пробув не довго, бо через три роки після призначення помер від запалення легень.  А ще через 4 роки  в Харкові було ліквідовано совісний суд.

Совісний суд, Харківська палата карного суду та інші так звані присутственні місця (тогочасні установи державного управління) розташовувались у побудованому у 1805 році дво-триповерховому будинку, який стояв на Соборній площі (навпроти Успенського собору біля кромки  Університетської гірки).

В центральному державному історичному архіві України, в державному архіві Харківської області, збереглись деякі справи Харківського совісного суду, а також  Харківської палати кримінального суду періодів 1782-1792, 1790-1869, 1848 років. Тобто серед них є  і такі, рішення за якими приймались за участі пана Квітки. Вдалось зберегти справи про підлітків-кріпаків, що брали участь у замахах на життя поміщиків, про втечі їх від поміщиків; про крадіжки, бродяжництво; зґвалтування жінок, умертвіння позашлюбних дітей; про жорстоке поводження із членами сімей; про наміри на самогубство; про спірне майно; розділення спадщини і несплату боргів;  вбивства з метою грабунку і помсти; за звинуваченням службових осіб у видаванні фальшивих документів; у перевищенні влади, хабарництві і розтратах.

Розмаїття людей та їх доль, які Квітка спостерігав протягом своєї суддівської діяльності, слугували розкішною базою для формування персонажів його творів. Чуйність, уважність та спостережливість в поєднанні із літературним даром та напрацьованою майстерністю породжувало справжні та виразні образи, що оживають зі сторінок його творів.

Однак ви не знайдете в них якихось відгуків  наведених вище жахливих проявів людського їства. Його герої з народу високоморальні та ідеалізовані, дещо пасторальні. Він зображував їх із великою любов’ю та зацікавленістю їх звичаями, укладом та умовами життя. Письменник не зачіпав гостросоціальних тем, його твори про радісне та приємне, а якщо і про трагічне, то про світле та прекрасне.

Похорони Григорія Квітки були велелюдними: дворяни, чиновники, містяни,  селяни з передмістя. Вони прийшли попрощатись та віддати дяку за добрі великі справи та значний літературний спадок видатної людини.

 

Яна Бондаренко

Адвокат, старший юрист

Корпорації “Глобал Консалтинг”