Вийшла стаття Віталія Крупельницький, адвоката, керівника юридичного департаменту Корпорації «Глобал Консалтинг», про захист авторських прав у мережі Інтернет для IT Expert Порушення права інтелектуальної власності в мережі Інтернет є поширеним та постійним явищем. Державницькі інституції намагаються поширити контроль в мережі, але здійснюють невдалі спроби у врегулюванні відносин, оскільки предмет таких спроб здебільшого полягає у заборонах та обмеженнях, що природно обурює співтовариство. Зокрема, значної критики зазнав законопроект яким передбачається позасудове блокування сайтів (http://sips.gov.ua/ua/pr121313) та положення неконституційних Законів від 16.01.14 р., які обмежували Інтернет за прикладом норм Російської Федерації. Конфліктологію учасників Інтернет-співтовариства у реальному правовому захисті можна верифікувати в наступному:У цій статті пропонуємо розглянути деякі питання, що пов’язані із порушеннями прав власників та володільців контенту в мережі Інтернет. Контент веб-сайтів є основним активом розвитку Інтернет-комерції, що формує думку споживча інформації, відносно суб’єктів підприємництва:
    • про вектори комерційної діяльності, професійний та комерційний досвід;
    • про пропоновану продукцію, послуги, роботи
а відносно громадян додатково:
  • про результати творчої діяльності.
Процес утворення контенту полягає у наступному:Контент є об’єктом права інтелектуальної власності та класифікується як твір за законодавством України. До творів зокрема належать: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру, комп’ютерні програми, бази даних, музичні твори, аудіовізуальні твори, фотографічні твори, ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, сценічні обробки творів, похідні твори, збірники творів, тощо (ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року N 3792-XII (надалі Закон № 3792). Важливо, що закон не містить вичерпного переліку об’єктів авторського права. Кожен твір містить 2 (два) комплекси прав:Первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору (тут і надалі читай «контенту»). Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей (ст. 11 Закону № 3792). Тим не менш, суб’єкт авторського права для засвідчення авторства, може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Далі, якщо твір було створено автором при виконанні посадових обов’язків, то такий твір є службовим. Майнові права на службовий твір повинні були б бути розмежованими в силу закону: виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (ч. 2 ст. 16 Закону № 3792), але пряма визначеність у нормативному регулюванні цього питання відсутня. Так, Цивільний кодекс України (надалі за текстом «ЦК України») містить інші положення: «майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором» (ч. 2 ст. 429). Оскільки Закон № 3792 є документом від 1993 року, а ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року та має вищу юридичну силу, у цьому питанні слід застосовувати положення кодексу. Відтак, роботодавцям розумно врегулювати питання прав на службові твори безпосередньо у договорах із підлеглими. Майнові права на контент є прямим інструментом доходу його власника. До предмету використання контенту відносять зокрема право:
  • на подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором (це і є право на розміщення творів, як контенту, у мережі Інтернет);
  • на відтворення творів;
  • на переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.
При цьому характерні порушення майнових прав на контент полягають у використанні творів через їх копіювання, зміну (або без зміни) та розміщенні на певному веб-сайті Мережі, без дозволу власника контенту. Такі дії можна кваліфікувати за всіма наведеними вище ознаками як використання. Використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється виключно з дозволу правовласника, крім випадків правомірного використання без такого дозволу (ч. 3 ст. 426 ЦК України). Тож, правовласник має право на активні дії. І тут володілець прав на контент зустрічається із такими основними питаннями:
  • До кого звертатись з вимогами про усунення порушення, адже веб-сайт може не містити контактних даних або порушенням може бути вчинено особою, яка не адмініструє сайт;
  • Як зафіксувати факт порушення.
В Україні напрацьована судова практика у означених питаннях. Відомості про власника веб-сайта можуть бути витребувані за судовим рішенням від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хостмайстер», яке наразі адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет. Якщо фактичний порушник прав на контент невідомий або його особу та/або місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли порушником є анонім і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем буде власник веб-сайта, на якому відбувається порушення, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для здійснення порушення. Далі, важливим є питання фіксування доказів порушення, які можуть розглядатись як допустимі та належні. Серед них виділяють:
    • Протокол нотаріального огляду веб-сторінки нотаріусом
Право на формування такого документу не надано нотаріусам України. Натомість, законодавство Російської Федерації уповноважує органи нотаріату на фіксацію змісту веб-сторінок. Так, роздруківки інтернет-сторінок самі по собі не можуть бути доказом у справі. Але якщо відповідні документи видані або засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, то вони мають на території України доказову силу офіційних документів.
    • Висновок спеціаліста
Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності уповноважений здійснювати експертизи за позасудовими зверненнями. Шляхом проведення експертизи відповідний фахівець може встановити адресу в мережі Інтернет та надати висновок про фактичне розміщення спірного контенту на конкретному сайті, надати висновок про наявність порушення. Слід врахувати, що експертний висновок, який було сформовано у позасудовій експертизі, буде розцінюватись судом як висновок спеціаліста.
    • Відео- та аудіозапис ознайомлення із змістом веб-сайту
Допустимість фіксації порушення через відеозйомку та аудіозапис є достатньо спірним питанням, але такі способи було відображено у судовій практиці: Як засіб доказування може бути використаний відео-, аудіозапис процесу дослідження будь-якою заінтересованою особою сайта, стосовно якого є відомості використання його з порушенням авторських чи суміжних прав; такий запис, здійснений на електронному чи іншому носії (жорсткому диску комп’ютера, дискеті, диску для лазерних систем зчитування, іншому носії інформації), подається до суду із зазначенням того, коли, ким і за яких умов цей запис здійснено і може бути речовим доказом у справі (Постанова пленуму ВГСУ № 12 від 17.10.2012 р.).
    • Довідка провайдера і мережевої служби
Письмовими доказами можуть бути також довідки, отримані від провайдерів і мережевих пошукових служб. Крім того, в залежності від виду порушення та в межах позасудових процедур, правовласник контенту має можливість звернутись до Державної служби інтелектуальної власності, Антимонопольного комітету України, органів МВС та Прокуратури. Правовласник також має можливість звернутись до пошукових служб за процедурою Digital Millennium Copyright Act з метою блокування у результатах пошуку веб-сторінок порушника та до адміністраторів веб-сайтів згідно процедур власника сайту. Окремим питанням є питання про застосовуване право. Так, якщо власник веб-сайту або порушник є нерезидентом України, правовласнику контенту, як правило, необхідно буде звертатись за захистом до органів країни резиденства таких осіб та в межах законодавства відповідних держав. Сподіваємось, що наведена оглядова інформація про захист контенту буде корисною у роботі суб’єктів ІТ-індустрії та учасників Інтернет-простору.Віталій Крупельницький адвокат, керівник юридичного департаментуАдвокатське об’єднання «Глобал Адвокат» Корпорація «Глобал Консалтинг» Подивитися на сайті IT Expert – itexpert.org.ua/rubrikator/item/35522-zashchitit-setevoj-kontent-slozhno-no-mozhno.html