Чи повинен НБУ платити за боргами збанкрутілих банків?

У газеті «Закон і Бізнес» №1 2016 вийшла стаття провідного юриста Корпорації «Глобал Консалтинг» Антона Клименка «Чи повинен НБУ платити за боргами збанкрутілих банків?».Нещодавно Вищий адміністративний суд ухвалив рішення, яке почало активно трактуватися неюридичними ЗМІ у якості прямої підстави для встановлення відповідальності Національного банку за всіма зобов’язаннями збанкрутілих фінансових установ. Проте такий висновок видається не тільки передчасним, а й надто оптимістичним.4 умови відшкодуванняСьогодні є кілька великих банків, котрі, починаючи з весни 2014 року, визнано неплатоспроможними й управління якими здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому визнання таких банків неплатоспроможними породжує обмеження на повернення залишку коштів на рахунках. Відповідно, складнощі з поверненням грошей у повному обсязі в багатьох випадках наштовхують вкладників на думку про можливість стягнення коштів «з держави», а точніше — з НБУ або його територіальних органів. В цьому випадку час від часу висловлюється позиція стосовно того, що певні дії НБУ, пов’язані з виконанням ним функцій з контролю за банківською системою, або, навпаки, бездіяльність регулятора, призвели до неплатоспроможності конкретної фінустанови. На цій підставі будується гіпотетична теза про наявність відповідальності НБУ за такі дії й перекладення на нього обов’язку з відшкодування збитків. Як відзначав Вищий господарський суд у постанові від 22.06.2015 (справа №922/124/15), відповідальність у вигляді обов’язку компенсувати шкоду настає тільки за певних умов, які утворюють склад правопорушення, а саме: наявності шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку між поведінкою та шкодою, провини. Такий елемент, як наявність шкоди, полягає в будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом. Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає в порушенні правової норми, виражається у вчиненні заборонених правовою нормою дій. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв’язок між поведінкою та шкодою (збитками), приводить до необхідності доведення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є безпосередньою причиною, в результаті якої було заподіяно збитки. Провина є суб’єктивним елементом відповідальності, полягає в психічному ставленні особи до вчиненого нею протиправного діяння й проявляється у вигляді наміру або необережності. Як бачимо, для аргументації позовних вимог необхідно:

• підтвердити заподіяння збитків, що виникли в результаті визнання банку неплатоспроможним;
• довести факт протиправної бездіяльності НБУ, в результаті якої настали негативні наслідки;
• обгрунтувати наявність причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю НБУ й негативними наслідками у вигляді визнання банку неплатоспроможним;
• обгрунтувати наявність провини.

Позови за всіма видами юрисдикціїДо недавнього часу неодноразові спроби піти таким шляхом незмінно закінчувалися невдачею. Позивачі зазвичай обирали кілька способів відстоювання своїх прав, звертаючись до адміністративного (див., крім іншого, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2.07.2015 у справі №826/3970/15), господарського (див. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8.04.2015 у справі №922/124/15) або навіть місцевого (див. рішення Печерського районного суду м.Києва від 29.04.2014 у справі №757/5401/14-ц) судів. Проте цими, як і іншими рішеннями в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Як правило, мова йшла про:

• стягнення коштів (у тому числі матеріальної й моральної шкоди) з НБУ;
• визнання недійсної постанови НБУ про встановлення мораторію на задоволення вимог кредиторів;
• визнання протиправної бездіяльності, яка полягає в незабезпеченні контролю за діями тимчасового адміністратора, що призвело до заподіяння великих матеріальних і моральних збитків;
• визнання протиправною бездіяльності НБУ (без деталізації позовних вимог);
• визнання протиправними дій і бездіяльності НБУ, його посадових осіб через невжиття необхідних заходів, що спричинило заподіяння матеріальних збитків;
• визнання протиправної бездіяльності НБУ, його посадових осіб, генерального департаменту банківського нагляду НБУ щодо невведення в банк куратора НБУ, непризначення позапланової інспекційної перевірки.

При цьому в окремих випадках обиралася концепція: доведення факту протиправних дій (бездіяльності) НБУ або його органів і посадових осіб в адміністративному суді, а вже потім — у господарському — стягнення збитків. Певна складність доведення полягає в тому, що будь-які дії, які НБУ вчиняв стосовно проблемного банку, вкрай складно пов’язати з негативними наслідками, оскільки вони спрямовані на розв’язання проблем і поліпшення становища фінустанови.Перша ластівка — у ВАСПроте Вищий адміністративний суд ухвалою від 21.10.2015 №К/800/31676/15 залишив у силі рішення першої та апеляційної інстанцій і визнав протиправною бездіяльність Нацбанку стосовно вжиття належних заходів із забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки зберігання коштів на банківських рахунках. Також визнана протиправною бездіяльність НБУ щодо вчинення адекватних, негайних і рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про адекватний захід впливу на банк на підставі проведеної перевірки. Це рішення ВАС стало першим у своєму роді, оскільки раніше суд не визнавав будь-які дії НБУ щодо «проблемних» банків неправомірними (так само як і не визнавав бездіяльності). При цьому тут окремо доводилася бездіяльність НБУ і окремо планується — стягнення збитків. Про це, зокрема, свідчить ухвала Господарського суду м.Києва про відкриття провадження у справі від 18.11.2015 №910/29171/15, порушеній за позовом до держави Україна в особі НБУ. Проте наступним необхідним кроком для позивача буде доведення причинно-наслідкового зв’язку між діями НБУ й завданими збитками, що буде непросто.У кожного свої зобов’язанняКрім того, якщо йти в цьому логічному ланцюжку далі, то необхідно встановити, чи є можливість реального залучення НБУ як відповідача й відшкодування ним збитків. Тут слід звернутися до законів «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 №2121-III і «Про Національний банк України» від 20.05.99 №679-XIV. При цьому в ст.5 закону №2121-III зафіксована економічна незалежність банку, а також прямо закріплена норма про те, що Нацбанк не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями НБУ, якщо інше не передбачене законом чи договором. «Дзеркальна» норма передбачена в ст.4 закону №679-XIV, відповідно до якої Нацбанк не відповідає за зобов’язаннями інших банків, а інші банки — за зобов’язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть їх на себе. Наведене дозволяє говорити про те, що відповідальність НБУ перед кредиторами збанкрутілого банку законодавчо обмежена. При цьому факт здійснення НБУ контролю за діяльністю фінансових установ не породжує автоматичного виникнення відповідальності за їхніми боргами. Тому ухвалу ВАС від 21.10.2015 навряд чи можна сприймати як доказ реальної можливості стягнути з регулятора збитки. Поки що це рішення є ключем до розгляду того ж спору вже в господарському суді. І саме останній оцінюватиме наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями НБУ і заподіянням збитків, їх наявністю і можливістю стягнення. Читайте статтю Антона Клименка в «Закон і Бізнес» №1 2016 за посиланням – zib.com.ua/ru/120857-dolzhen_li_nbu_platit_po_dolgam_obankrotivshihsya_bankov.html [contact-form-7 id=”868″ title=”Форма в шапці”]