Початок військової агресії Російської Федерації проти України, зокрема обстріли та бомбардування мирних міст, збройна інтервенція, які несли та несуть загрозу життю та здоров’ю людей, є неконтрольованими та невідворотними обставинами надзвичайного характеру, які негативним чином вплинули і на чималу кількість представників бізнес-спільноти. Для деяких ці обставини виражені у повній руйнації бізнесу, інші втратили частину товарів чи обладнання, дехто зазнав суто економічних втрат через невиконання контрагентами умов договорів. Понесені підприємством та бізнесом збитки можуть виражатися як у прямих матеріальних збитках у зв’язку з втратою чи пошкодженням майна підприємства внаслідок воєнних дій, невиконанням умов господарських договорів тощо, так і у втратах внаслідок упущеної вигоди.

Тому у багатьох виникає необхідність у юридичній консультації щодо питань про можливість відшкодування таких збитків, механізм їх підтвердження та вимірювання, який ми розглянемо нижче.

Збитки внаслідок втрати майна

Зникнення, знищення або пошкодження майна, які мали місце внаслідок ворожих обстрілів, неправомірного заволодіння чи викрадення з боку окупантів, пожеж тощо теж підлягають оцінці та потенційно мають підстави для їх подальшого відшкодування.

У даному випадку слід з’ясувати, що підпадає під визначення такої шкоди та чи існує дієвий механізм компенсації.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦКУ особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками при цьому є:

  • втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
  • доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди (збитків) іншій особі, а для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

  • протиправної поведінки;
  • збитків (шкоди);
  • причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками (шкодою);
  • наявності вини особи, яка заподіяла збитки (відсутність вини має бути доведена заподіювачем збитків).
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди (збитків) не настає.

 

Зважаючи на це вбачаємо, що мають бути пройдені наступні кроки:
Фіксація понесених  збитків

Фіксація збитків внаслідок знищення чи пошкодження майна базується на ідентифікації такого майна та визначення його приналежності.
Відповідно:

  • Необхідно провести інвентаризацію майна/активів суб’єктів господарювання у встановленому порядку та зафіксувати внутрішніми документами факт пошкодження майна підприємства внаслідок воєнних дій (факт знищення або зникнення майна чи його частини);
  • Необхідно забезпечити наявність документальних підтверджень права власності на таке майно (правовстановлюючі документи щодо об’єктів нерухомості, автомобільного транспорту та іншої спецтехніки, договори та інші документи, які підтверджують придбання іншого майна, – накладні, акти приймання-передачі тощо).

Вказані два кроки дозволяють визначити перелік пошкодженого (знищеного) майна та його приналежність суб’єкту господарювання.

Наступний крок – фіксація причинно-наслідкового зв’язку між бойовими діями, ворожими обстрілами та знищенням чи пошкодженням майна. Для цього має бути викликано поліцію та подано заяву про злочин до поліції, з порушенням відповідної кримінальної справи. У випадку пожежі чи аварії, які виникли на підприємстві, – скласти відповідний акт з залученням фахівців ДСНС.

За можливості, від працівників підприємства можуть бути отримані письмові пояснення (у формі доповідної записки, фото- чи відеоматеріалів), які будуть додатковим доказом подій та наявного причинно-наслідкового зв’язку.

Визначення їх розміру

Після цього можна приступати до визначення розміру понесених збитків. Постановою КМУ від 20.03.22 р. № 326 було зокрема затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі – Порядок), який встановлює процедуру визначення таких збитків для подальшого відшкодування збитків внаслідок війни.

Серед іншого пп. 14-16 п. 2 Порядку визначає як окремі напрями для визначення втрат:

  • економічні втрати підприємств – зокрема втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. У тому числі – вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності, упущена вигода підприємств недержавної форми власності, втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів робіт та послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
  • втрати установ та організацій, що включають втрати установ та організацій усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, у т.ч. вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна установ та організацій недержавної форми власності, упущена вигода установ та організацій недержавної форми власності;
  • шкода, завдана земельним ресурсам, – напрям, що включає шкоду, зумовлену забрудненням і засміченням земельних ресурсів.

І хоча на сьогодні йде мова лише про розробку нормативно-правових документів, які будуть врегульовувати порядок розрахунку таких збитків, маємо вже зрушення, адже на нормативному рівні до переліку втрат віднесено не лише прямі матеріальні збитки, але й упущену вигоду суб’єктів господарювання.

Зауважимо, що навіть до моменту затвердження відповідних порядків у повному обсязі можуть використовуватись положення Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-III, Національні стандарти оцінки. Тим більше – саме їх положення (шляхом проведення незалежної оцінки) мають використовуватись для визначення розміру збитків згідно Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, який затверджено постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 116. А отже, вже на сьогодні у суб’єктів господарювання вже є певний інструментарій задля визначення обсягу понесених збитків.

Визначення особи, винної у заподіянні збитків та їх відшкодування

І нарешті, після визначення розміру збитків виникає питання щодо їх компенсації.

Оскільки наявний суб’єкт, внаслідок неправомірних дій якого нанесено збитки (рф), то мова може йти про пред’явлення позову та відшкодування збитків у судовому порядку. Ще 14 квітня 2022 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 308/9708/19 сформулював висновок щодо судового імунітету рф у справі про відшкодування шкоди, заподіяної державою-агресором. Зокрема визнано, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. А отже, існують значні перспективи позитивного судового рішення за позовом про відшкодування збитків нанесених конкретному підприємство з боку рф.

Звісно, питання подальшого відшкодування таких збитків відповідно до рішення суду матиме місце напевно вже після перемоги України, але фіксація відповідних фактів за допомогою рішення суду теж матиме значення.

Упущена економічна вигода

Трошки осторонь стоять такі збитки як упущена вигода, яку положення ст. 22 ЦКУ визначають як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (отримана виручка,  прибуток від завершеного контракту, майбутні прибутки від використання обладнання чи об’єкту нерухомості тощо).

Вже згаданий вище Порядок визначає упущену вигоду як один з видів збитків, які також підлягають компенсації.

Менше ніж рік тому, КГС ВС у постанові у справі № 922/3928/20  від 30.09.2021 р. визначив критерії для розрахунку розміру збитків у вигляді упущеної вигоди та стандарти його доказування.

Серед іншого пред’явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, вимагає  довести:

  • Протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків.
  • Наявність збитків, їх розмір. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
  • Причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками.

Таким чином, за умов належного оформлення та документального підтвердження таких збитків (а саме – неможливість виконання умов договору про поставку товарів внаслідок пошкодження обладнання, неможливість отримання орендної плати через знищення складських приміщень тощо) позов про відшкодування таких збитків також може буде задовільнено.

 

Збитки та втрати внаслідок невиконання господарських зобов’язань.

Початок збройної агресії та війни призвів не лише до прямих матеріальних втрат господарюючих суб’єктів, але і до неможливості виконання у окремих випадках господарських зобов’язань. Наприклад, неможливості поставити (перевезти, виготовити) товар чи готову продукцію покупцеві, неможливості доступу до складських приміщень чи втрати майна під час війни, яке зберігається на складах, неоплатою вже відвантажених товарів чи виконаних робіт чи послуг, ігнорування сторонами інших фінансових зобов’язань (у т.ч. за договорами оренди) тощо.

Тобто мова йде про невиконання сторонами господарських зобов’язань, які відповідно до ст. 193 ГКУ мають виконуватись належним чином. При цьому факт початку війни, оголошення воєнного стану і навіть проведення бойових дій у окремих районах та областях України не є належною підставою для невиконання зобов’язання в цілому. У даному випадку мова може йти про неможливість виконати стороною відповідне зобов’язання внаслідок непередбачуваних обставин (неможливість виконувати роботу, блокування транспортних комунікацій тощо). Втім, ці обставини жодним чином не скасовують відносини між сторонами та наявність самого зобов’язання (у т.ч. і компенсації збитків внаслідок його невиконання).

Чинне законодавство визначає підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань внаслідок настання обставин непереборної сили. Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі – ТПП України) засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Однак це стосується виключно звільнення від відповідальності за несвоєчасну оплату товарів чи послуг, затримку у постачанні товарів тощо. Про повне звільнення від виконання зобов’язань мова не йде.

 

Саме тому навіть у сьогоднішніх обставинах, збитки які понесені внаслідок невиконання зобов’язання все ж підлягають компенсації. І тут постає питання, на якому боці є конкретне підприємство чи ФОП – як боржник (який має довести неможливість виконання зобов’язання та/чи компенсувати збитки) чи як кредитор, в інтересах якого є отримання виконаного зобов’язання в натурі чи грошової компенсації (або повернення коштів).

У будь-якому випадку в таких суперечках треба детально аналізувати особливості укладеного договору для належного захисту інтересів відповідної його сторони та пошуку належних аргументів для її захисту. У випадку недосягнення згоди сторін необхідно розглядати відповідну суперечку у суді.

 

Окремо зазначимо про орендні відносини

Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну і безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар (наймач) не відповідає.  Обставини, за які не відповідає наймач, повинні охоплювати собою ті ситуації, за яких користування річчю неможливе. Верховний Суд констатує, що для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі № 914/1248/18.

Тому, наприклад, несплата орендарем орендної плати може бути цілком обґрунтована (якщо об’єкт оренди дійсно не використовується орендарем). Для цього також має бути проведено аналіз відповідного договору оренди задля з’ясування механізму оплати орендної плати та/чи компенсації комунальних витрат (якщо вони є), відповідальності сторін тощо.

 

Тобто, законодавством передбачені механізми захисту інтересів сторін господарських відносин (у т.ч. і судовий), і при цьому запровадження воєнного стану чи навіть фізична неможливість виконати конкретне зобов’язання, зовсім не є підставою не виконувати його у повному обсязі.

Але як показує практика, у кожному конкретному випадку інтереси відповідної сторони необхідно буде відстоювати (у т.ч. у судовому порядку).

Як бачимо, для належного документального оформлення, оцінки розміру понесених збитків і можливості їх подальшого відшкодування необхідно провести достатньо велику роботи, скласти відповідні документи, провести інвентаризацію майна, скласти обґрунтування суми збитків тощо, подати позов до суду. Але чинним законодавством надані інструменти для виконання поставленої мети, а отже вона має бути досягнена у повному обсязі кожним з суб’єктів господарювання, який зазнав збитків чи іншим чином постраждав внаслідок війни. За будь-якими питаннями з цього приводу можете звертатися за консультацією до наших спеціалістів.

 

Антон Клименко,

провідний юрист Корпорації «Глобал Консалтинг»